Чи стане хтось прислухатися до наших порад або дослухатися до настанов? Хтось — волосний, а хтось — бій. Маючи намір навчатися розуму й мудрості, хіба стали б вони обиратися на такі посади? Ці люди вважають себе достатньо мудрими й прагнуть влади, щоб учити й виховувати інших, ніби вже досягли досконалості й єдине, що їм лишилося, — наставляти інших. Чи їм слухати нас, та й навіть якби захотіли — чи знайшовся б у них на це час? Їхні голови зайняті турботами: як би ненароком не завинити перед начальством, не розлютити злодія, не збентежити народ, не залишитися в програші, а здобути вигоду. Комусь треба допомогти, когось визволити. Усе ніколи…

Багачі? Ті ні в чому не мають потреби. Хоч і на день, але їм дане багатство, і їм здається, що вони володіють мало не половиною скарбів світу, а чого бракує — те куплять за худобу. Їхні погляди високі, а помисли ще вищі. Честь, совість, щирість для них не дорожчі за худобу. Була б худоба — певні, що можна підкупити й самого Бога. Худоба замінює їм усе — батьківщину, народ, релігію, рідних, знання. Де вже їм прислухатися до чужих порад? І прислухався б, та часу немає. Треба худобу напоїти-нагодувати, вигідно продати, від злодія й вовка вберегти, від холоду сховати та знайти людину, яка всім цим займатиметься. Поки все владнає й упорядкує — вже й до вихваляння дійде. Ніколи йому!

А злодій та шахрай лукавий у будь-якому разі нікого слухати не стануть.

Бідняки, сумирніші за вівцю, заклопотані своїм прожитком. Що їм поради, знання, наука, коли все це не потрібне багатим? «Не чіпайте нас, говоріть із тими, хто розуміє більше за нас», — кажуть вони, ніби якщо людина бідна, то їй і знання не потрібні. Їм ні до кого немає діла. Маючи те, що мають інші, вони й горя жодного не знали б.