Дитина народжується на світ, успадковуючи два начала. Перше з них потребує їжі, пиття і сну. Це - потреба плоті, без цього тіло не може бути пристанищем для душі, не буде рости й міцніти. Інше - потяг до пізнання. Немовля тягнеться до яскравих речей, бере їх до рота, пробує на смак, прикладає до щоки. Стривожиться, почувши звуки сопілки чи свирілі. Підрісши, біжить на гавкіт собаки, на голоси тварин, на сміх і плач людей, втрачає спокій, запитуючи про все, що бачать очі й чують вуха: «Що це? Навіщо це? Чому він так робить?» - це вже потреба душі, бажання все бачити, все чути, всьому вчитися.

Не відкривши для себе видимих і невидимих таємниць всесвіту, не пояснивши всього самому собі, людині не стати людиною. І буття душі такої людини тоді нічим не відрізняється від буття іншої тварини.

Споконвіку Бог відрізнив людину від тварини тим, що наділив її душею. Чому ж ми, подорослішавши й порозумнішавши, не шукаємо й не знаходимо задоволення для тієї допитливості, що в дитинстві змушувала нас забувати про їжу і сон? Чому ми не обираємо шлях тих, хто шукає знань?

Нам би невпинно розширювати коло своїх інтересів, примножувати знання, які живлять наші душі. Нам би зрозуміти, що блага душі незрівнянно вищі за тілесні, і підпорядкувати плотські потреби велінню душі. Але ні, ми не стали цього робити. Галасуючи й каркаючи, ми не просунулися далі гнойової купи біля аулу. Душа керувала нами лише в дитинстві. Подорослішавши й зміцнівши, ми не дозволили їй володарювати над собою, підкорили душу тілу, на все довкола дивимося очима, а не розумом, не довіряємо поривам душі. Задовольняючись зовнішнім виглядом того, що охоплює погляд, не намагаємося проникнути у внутрішні таємниці, гадаючи, що нічого не втрачаємо від цього незнання. На зауваження й поради розумних людей відповідаємо: «Ти живи своїм розумом, а я своїм проживу», «Чим бути багатим чужим розумом, краще бути бідним, та по-своєму». Ми не здатні оцінити їхню перевагу над нами, не розуміємо змісту сказаного ними.

Немає ні іскри в грудях, ні віри в душі. Чим ми відрізняємося від тварини, якщо бачимо лише очима? У дитинстві ми були кращими. Тоді ми були людськими дітьми - прагнули дізнатися якомога більше. Тепер ми гірші за худобу. Тварина нічого не знає, але й ні до чого не прагне. Ми ж нічого не знаємо, але готові сперечатися до хрипоти: обстоюючи свою темряву, прагнемо видати своє невігластво за знання.