Одне з казахських прислів’їв каже: «Початок успіху - єдність, основа достатку - життя».

Але які люди мають єдність і як вони досягають злагоди між собою - казахи не знають. Вважають, що це - спільність худоби, майна, їжі. Якщо так, то яка користь від багатства і яка шкода від бідності? Чи варто працювати заради багатства, не позбувшись передусім залежності від родичів? Ні, єдність має бути в думках, а не у спільності добра. Можна об’єднати людей різного походження, віри й духу, щедро роздаровуючи їм худобу. Досягати єдності ціною худоби - ось початок морального занепаду. Брати повинні жити в злагоді не тому, що залежать один від одного, а покладаючись на власні вміння й силу, сподіваючись кожен на власну долю. Інакше вони й Бога забудуть, і ділом не займуться, а почнуть шукати лиха один одному. Поринуть у взаємні образи, будуть обмовляти, хитрувати й обманювати одне одного. Як тут досягти єдності?

«Життя - основа достатку». Про яке життя йдеться? Про існування заради того, щоб душа не покинула тіло? Але таке існування й собаці дане. Той, хто дорожить таким життям, тремтить перед страхом смерті, стає ворогом небесного життя. Рятуючись, тікає від ворога й має славу боягуза, ухиляється від праці й має славу ледаря, стає противником справжнього добробуту.

Ні, тут ідеться про інше життя. Про те, коли жива душа і ясний розум. Якщо ти живий, але душа твоя мертва, слова розуму не досягнуть твоєї свідомості, ти не зможеш заробляти на життя чесною працею.

Ледар, брехливий глузун,

Нахлібник і нахаба.

У душі лакей, на вигляд сміливець,

Не відає сорому.

Будучи таким, не вважай себе живим.

Праведна смерть краща за таке життя.