Найнікчемніша людина - та, яка не має прагнень. Але прагнення бувають різні. І ті, хто до чогось прагне, відрізняються одне від одного здібностями й силою волі. Талановиті чи бездарні - всі вони не проти почути похвалу на свою адресу. Вони її чекають, заслужену чи ні - байдуже.

Люди спілкуються з людьми свого кола, діляться з ними потаємними думками. І, найімовірніше, чекають похвали від тих, хто живе поруч із ними й знає їх, а не від незнайомих і далеких людей.

Одні прагнуть почестей. Інші жадають багатства. Неважливо, яким способом - скупістю чи хитрістю. «Хто здобув багатство, той безгрішний» або «У заможного обличчя світле», - кажуть вони й знають, що ніхто їх за це не засудить. Вони бачать у багатстві свою головну чесноту й честь. Судячи з їхніх викривлених моралей, так воно і є, але якщо дивитися з позицій людяності - це один із найогидніших пороків.

Одні хочуть уславитися хоробрими, святими, баями, інші ж - не цураються слави хитрих, спритних, всезнаючих. Вони вихваляються навіть поганою славою, намагаючись витягти з неї вигоду.

Усі до чогось прагнуть, прагнуть «читати», але не за книжками, а по обличчях людей. Дивляться, ніби намацують пульс і визначають: «А… сьогодні в ціні те й те, а ось на цьому можна непогано заробити».

Щоб осягнути науку за книжками, потрібно, кажуть, передусім очистити душу від скверни, очистити помисли, і лише потім братися до читання.

Якщо ж віддаєш перевагу навчанню за обличчями, продовжуй розпочате, не намагайся очищатися - адже нікому не видно, що в тебе в душі. Кажуть, що чим більше в ній складок і зазубрин, тим невразливіше й міцніше благополуччя.

От і суди тепер, хто чого навчається і до чого прагне.