Людина від природи наділена тілом і душею. Потрібно знати, які властивості тіла й душі дані від народження, а які набуваються завдяки праці.

Потреба їсти, пити та спати є природними, мимовільними потребами. Бажання щось побачити й пізнати - це також природний задаток, але розум і знання є результатом людської праці. Слухаючи вухами, бачачи очима, торкаючись руками, куштуючи язиком і вдихаючи носом, людина отримує уявлення про навколишній світ.

Відчуття, приємні вони чи неприємні, сприйняті цими п’ятьма органами чуття, зберігаючись у пам’яті в певному порядку, створюють відповідні образи.

Отримувати приємні враження від доброго й відчувати відразу до поганого - природна здатність людини. Спочатку ці задатки дуже слабкі. Людина розвиває й зміцнює їх; без уваги та вправляння вони притупляються, зникають або залишаються в зародковому стані й стають непридатними ні для чого.

Той, хто багато слухає й бачить, черпаючи знання із зовнішнього світу, володіє великим багатством: він здатний тверезо міркувати й відрізняти корисне від шкідливого. Людину, яка вміє аналізувати події та факти, вважають розумною.

Невіглас, нездатний мислити й не привчений до праці, намагається перекласти свою недбалість на Бога. «Що вдієш, якщо Бог не дав розуму?» або «Бог створив нас із тобою неоднаковими», — кажуть вони.

Хіба Бог наказував йому не слухати, не придивлятися, не запам’ятовувати почутого й побаченого? Хіба було сказано: їж, пий, розважайся, тішся марнославством і перетворюйся на тварину, розгубивши душевні скарби?

Інші кажуть: «Можливо, розум справді набувається, але прагнення до нього дається природою. Обдарований здобуває й розум, а нездібний залишається нерозумним». І це неправда.

Прагнення є навіть у дітей, і це безперечно. Ми вже говорили, що спочатку людські здібності дуже слабкі й потребують розвитку та вдосконалення. Навіть ремесло, яким людина займається із захопленням, день у день стає досконалішим. Якщо ж не повертатися до набутих навичок, можна втратити їх, навіть не помітивши, що став іншою людиною. Хіба вміння й майстерність, покидаючи тебе, попереджають про це заздалегідь? Спроба повернути їх вимагатиме ще більших зусиль, ніж раніше.

Душевні здібності настільки різноманітні й багатогранні, що описати їх усі тут неможливо. Сила душі здатна довго зберігати набуті навички та майстерність, але без належної уваги вони втрачають свою цінність, а згодом може вичерпатися й сама сила, що їх утримує. Повернути її вже неможливо.

Сила душі має три особливі властивості, які потрібно цінувати й берегти в собі, бо без них людина перетворюється на тварину.

Перша з них називається «рухливий елемент». Що це таке? Це властивість не лише допомагає усвідомити побачене й почуте, а й спонукає живо осмислити, що з чого випливає і до чого веде. Без цієї властивості марно багато читати — це нічого не дасть. Не зробивши вчасно, не подумавши вчасно, не сказавши вчасно, всюди запізнюючись, будеш усе життя шкодувати й дорікати собі: «Яка прикрість! Там і тоді треба було вчинити саме так!»

Друга властивість називається «притягальна сила спорідненого». Дізнавшись щось нове, людина починає розмірковувати й порівнювати це зі схожими речами. У чому між ними подібність? Чи вона повна, чи лише часткова? І доки не з’ясуєш усіх причин цієї схожості, не розпитаєш, не перевіриш свої припущення, не знайдеш спокою.

І третя властивість називається «вразливістю серця». Якщо ти зумієш уберегти серце від чотирьох вад - самовдоволення, користолюбства, легковажності та безпечності, - тоді все, що надходить із зовнішнього світу, чітко відобразиться в дзеркальній чистоті серця. Ці враження живитимуть твій розум і надовго залишаться в пам’яті. Якщо ж не вбережеш чистоти серця, дзеркало душі потьмяніє, і все в ньому бачитиметься нечітко або викривлено. Тоді й уявлення про світ складуться хибні.

Усе, що здобувається працею й перебуває поза тобою, називається багатством. Не знаючи всіх тонкощів господарювання, важко втримати своє добро. Так само важко зберегти нажите духовне багатство - розум і знання, які можуть принести не лише користь, а й чималу шкоду. Не знаючи цього й утративши пильність, можна легко позбутися набутого.

Усе на світі має свою міру. Навіть добре. Велика мудрість - знати міру в усьому. Уміння мислити заслуговує похвали, але деякі люди, надмірно захопившись роздумами, заплутуються у власних думках і втрачають здоровий глузд.

У бажанні їсти, пити, вдягатися, розважатися, кохати, насолоджуватися, багатіти, здобувати владу й навіть у виявленні обережності та хитрості, спрямованих на те, щоб не бути ошуканим, потрібно знати міру. Все, що виходить за межі міри, є злом.

Давні мудреці говорили: «У тому, чого ми вперто домагаємося, ми часто знаходимо зло». Знай же: у двох властивостях душевної сили, які називаються «притягальна сила спорідненого» та «рухливий елемент», приховані все добро і все зло, що існують у світі. Владолюбство, егоїзм, гнів, брехня - усе, що паплюжить людину, бере початок у цих самих засадах. Тому цю силу потрібно спрямовувати на вдосконалення добрих і корисних якостей, а порочне придушувати ще в зародку.

Розум відрізняє корисне від шкідливого, але навіть сили розуму недостатньо, щоб подолати це зло. Подолати його може лише той, хто поєднає в собі силу розуму та силу волі. Той, хто зумів зосередити в собі і розум, і волю, подібний до швидконогого скакуна - для нього немає нічого недосяжного.

Якщо ж ці якості не розвинені або одна з них є, а іншої бракує, тоді духовна сила понесе тебе, мов необ’їжджений і некерований кінь, кидаючи то на скелі, то у воду, то в прірву. Ти будеш безвільним. Мчатимеш, не розбираючи дороги, з розхристаними полами халата, з очима, піднятими до неба… І до кінця своїх днів не позбудешся безчестя.