Той, хто має намір навчати й виправляти казаха, повинен мати дві переваги.

Перша - володіти великою владою та користуватися величезним впливом, щоб, залякуючи дорослих, забирати в них дітей і віддавати на навчання, спрямовуючи одних одним шляхом знань, інших — іншим, а батьків змушуючи оплачувати їхнє утримання. Дівчат було б достатньо навчити основам мусульманської віри, щоб вони були сильними хоча б у релігії. Тоді можна було б сподіватися, що коли постарілі батьки відійдуть від справ, молоде покоління піде правильним шляхом.

Друга - потрібно володіти незліченними багатствами, щоб підкупом забирати дітей у батьків і віддавати їх на навчання, як було сказано вище.

Ніхто не має влади, здатної залякати нинішніх людей. Нікому не дано такого багатства, якого вистачило б, щоб прихилити до себе всіх батьків.

Не залякавши й не підкупивши казаха, неможливо ні вмовити, ні переконати його в чомусь. Невігластво, успадковане від батьків, увібране з молоком матері, пройшовши крізь плоть, проникло до самих кісток і вбило в ньому людяність. Між собою вони лише кривляються, перешіптуються, обмінюються двозначними натяками - нічого цікавішого їм на думку не спадає. Вони намагаються думати, але не мають часу зосередитися на власних думках. Говориш із ними - вони не здатні слухати уважно; очі їхні бігають, а думки розсіюються.

Як жити?

Що нам робити далі?