Хочеш бути багатим - учися ремеслу. Багатство з часом вичерпується, а вміння - ні. Той, хто продає плоди своєї праці без обману, в народі вважається мало не святим. Але навіть тих, кому Бог дарував якесь ремесло, не оминають людські вади.

По-перше, вони не шукають кращих майстрів, щоб перейняти їхній досвід, і не прагнуть досягти більшої майстерності. Задовольняючись тим небагатьом, що мають, вони вважають цього цілком достатнім і віддаються лінощам.

По-друге, працювати потрібно невтомно. А їм варто придбати два-три гурти худоби, як вони вже уявляють себе такими, що потопають у достатку, починають байдикувати, чванитися й виконують свою справу абияк.

По-третє, варто комусь звернутися до них із проханням: «Ти ж майстер, брате, ти щедрий» або «Що тобі варто зробити для мене те чи інше?», як вони самовдоволено починають думати, що дожили до часу, коли люди звертаються до них по допомогу. Загордившись і піддавшись лестощам, вони марнують свій дорогоцінний час і дають привід для торжества лукавому підлесникові.

По-четверте, такі люди прагнуть приятельських стосунків будь з ким. Досить якомусь пройдисвітові подарувати їм дрібничку, пообіцяти допомогу чи назвати другом, як вони вже радіють, що комусь потрібні, що годяться в друзі. Тут і виявляються їхня наївність та незнання життя. Повіривши брехливим словам і безмежно тішачись привітності удаваного друга, вони намагаються зробити для нього все: якщо йому чогось бракує - діляться власним добром, забувають про їжу, одяг, свої турботи та обов’язки, а коли приходить нужда - бігають, випрошуючи позики.

Догоджаючи іншим, вони марнують час без користі, залишаються без заробітку, втягуються в чвари через борги, втрачають людську гідність і живуть у злиднях та без слави.

Чому так трапляється?

Іноді люди, здатні обдурити будь-кого, самі легко стають жертвами обману.