Тим, хто прагне осягнути науку, необхідно знати умови, без яких неможливо досягти мети.

По-перше, здобуваючи знання, не став собі за мету отримати через них якусь вигоду. Щоб займатися наукою, насамперед потрібно полюбити її, мати щире прагнення до неї. Якщо ти цінуєш знання як найвище благо, кожне відкриття нової істини приноситиме твоїй душі спокій і задоволення. Міцно запам’ятовуй усе нове для себе - тоді з’явиться потяг до пошуку, любов до науки, а пам’ять добре засвоюватиме й зберігатиме все побачене та почуте.

Якщо ж твої думки зайняті іншим, а до науки ти звертаєшся лише через жагу до збагачення, то ставитимешся до знань так само, як мачуха ставиться до пасинка. Коли душа і думки по-справжньому прихильні до науки, вона сама стає прихильною до людини - легко дається й відкриває свої таємниці. За напівщирого ставлення й сприймається вона лише наполовину.

По-друге, вивчаючи науки, став перед собою ясні та благородні цілі. Не прагни знань лише для того, щоб мати змогу сперечатися з іншими. У розумних межах суперечки допомагають зміцнити переконання, але надмірне захоплення ними лише псує людину. Адже любителі словесних баталій найчастіше сперечаються не заради пошуку істини, а щоб похизуватися своїми знаннями й узяти гору над іншими. Такі суперечки породжують заздрість, не додають людяності й не служать науці, а навпаки - збивають людей з пантелику. Це заняття сівачів смути. Той, хто збив із праведного шляху сотні людей, не вартий мізинця того, хто повернув на шлях істини хоча б одну людину.

Так, суперечка - один із шляхів науки. Але той, хто надто захоплюється нею, ризикує стати самовдоволеним пихатим хвальком, заздрісним пліткарем. Такій людині в суперечках не чужі ні брехня, ні лихослів’я, ні образи, що принижують людську гідність.

По-третє, якщо ти досягнув істини, не відступай від неї навіть під загрозою смерті. Якщо твої знання не здатні переконати тебе самого, не думай, що їх оцінить хтось інший. Якщо ти сам не цінуєш своїх знань, як можна очікувати визнання від інших?

По-четверте, існують два засоби, що сприяють примноженню знань. Один із них - мулахаза, другий - мухафаза. Ці здібності потрібно безперервно вдосконалювати. Не зміцнивши їх у собі, неможливо примножити знання.

По-п’яте, у Дев’ятнадцятому Слові вже йшлося про чотири згубні вади розуму, серед яких є та, що називається безпечністю, або лінощами розуму. Душе моя, благаю тебе, остерігайся цього зла! Воно згубне і для Бога, і для людини, і для розуму, і для честі. Воно - ворог усього доброго. Але там, де жива совість, цьому пороку немає місця.

По-шосте, посудиною, що зберігає розум і знання, є людський характер. Виховуй свій характер! Віддавшись заздрості, легковажності, постійно підпадаючи під вплив чужих слів і миттєвих захоплень, ти можеш втратити його твердість. Не буде користі від навчання, якщо немає надійного сховища для знань.

Щоб досягти поставленої мети й залишатися вірним своєму обов’язку, людина повинна мати сталість, рішучість і сильну волю, здатні зберегти тверезість розуму та чистоту совісті.

Усе має служити справі розуму й честі.