Це слова Сократа, сказані ним ученому, одному зі своїх учнів — Аристодему, про служіння всемогутньому Творцеві. Аристодем часто насміхався з віруючих.

— Гей, Аристодеме, як ти думаєш, чи є на світі люди, чиї творіння були б гідні захоплення?

— Їх багато, учителю, — відповів той.

— Назви хоча б одного з них.

— Мене захоплює поезія Гомера, трагедії Софокла, уміння деяких людей перевтілюватися в чужі образи; так само я захоплююся живописом Зевксіса, — Аристодем назвав ще кілька відомих імен.

— Хто, на твою думку, гідний більшого захоплення: той, хто створює неживе зображення людини, чи Всевишній, який створив людину з її розумом і живою душею?

— Останній. Але лише в тому разі, якщо його творіння створені силою розуму, а не випадком.

— У світі є багато корисних речей. Користь одних очевидна, про призначення інших не можна судити за зовнішнім виглядом. Як ти думаєш, які з них створені розумом, а які випадково?

— Звичайно, ті, чия користь очевидна, є творіннями розуму.

— Добре. Всевишній, створюючи людину, наділив її п’ятьма органами чуття, знаючи, наскільки вони їй необхідні. Він дав очі, щоб бачити; без них ми не могли б насолоджуватися красою світу. Щоб можна було відкривати й закривати очі, дані повіки; щоб захистити їх від вітру й сміття — вії; щоб піт, який стікає з чола, не потрапляв до очей — брови.

Не маючи вух, ми не чули б ні гуркоту, ні ніжних звуків, не могли б насолоджуватися співом і музикою. Не маючи носа, не розрізняли б запахів, нас не вабили б пахощі й не відштовхував би сморід. Без язика й піднебіння ми не відчували б різниці між солодким і гірким, м’яким і твердим.

Хіба все це не створено нам на користь?

Наші очі та ніс розташовані близько до рота, щоб ми могли бачити й відчувати запах того, що їмо. Інші необхідні для життя, але неприємні органи розміщені далеко від благородних органів, що знаходяться на голові.

Хіба це не свідчить про те, що Бог створював нас обдумано?

Замислившись, Аристодем визнав, що Творець справді всемогутній і створював свої творіння з великою любов’ю.

— Тоді скажи мені: усе живе любить своє потомство, усе живе ненавидить смерть, прагне прожити якомога довше й дбати про продовження роду. Усе створене для життя і його продовження. Хіба не з любові Бог створив живих істот люблячими й такими, що продовжують життя?

— Гей, Аристодеме, — продовжив Сократ, — як ти можеш думати, що лише ти, людина, наділений розумом? Хіба людське тіло не є часткою землі, по якій ти ходиш? Хіба волога твого тіла не є краплиною всієї земної вологи? Звідки в тебе розум? Звідки б він не походив, лише завдяки душі, дарованій тобі, ти став умістилищем такого високого розуму.

Ти бачиш лише досконалість, цілісність і гармонію законів, за якими створена природа. Ти дивуєшся їм, але не здатен повністю осягнути те, що бачиш.

Як ти думаєш після цього: природа — це безцільне породження випадку чи творіння Творця, наділеного безмежним розумом? Якщо не волею розуму, то силою незмінної закономірності, що визначила мудрість і призначення всього створеного, пояснюється ця таємниця, недоступна людському розумінню.

— Усе, що ти сказав, правда, — відповів учень. — Ясно, що Творець наділений справді великим розумом. Я не заперечую Його всемогутності. Але не перестаю дивуватися тому, що всемогутній Творець потребує моїх молитов.

— Аристодеме! Ти помиляєшся. Якщо існує хтось, хто дбає про твоє благо, ти зобов’язаний бути вдячним йому. Невже тобі потрібне пояснення такої простої істини?

— Звідки мені знати, дбає Він про мене чи ні?

— Тоді подивися на всіх тварин і подивися на себе. Хіба ми однаково сприймаємо дійсність? Людина здатна думати про минуле, теперішнє й майбутнє. Тварина ж лише невиразно пам’ятає минуле й теперішнє, а про майбутнє не замислюється.

Порівняй зовнішній вигляд людини й тварини. Людина стоїть прямо на двох ногах, щоб бачити навколишній світ. Вона здатна підкорити своїй волі будь-яку тварину. Тварини ж покладаються лише на свої ноги або крила й не вміють підкоряти собі навіть собі подібних.

Якби Бог створив людину такою ж безпорадною, як тварина, вона ні на що не була б здатна. Людину створено володарем усього живого на землі. Якби тварини мали людський розум, навряд чи їхня зовнішність відповідала б здатності працювати, навчати інших красномовства й доброчесності.

Подумай: хіба бик здатний збудувати місто, виготовити знаряддя праці чи стати вправним майстром?

Те, що Бог наділив людину високим розумом і помістив цей розум у таке досконале тіло, яке гармонійно поєднує духовну силу й моральну красу, є доказом того, що Бог створив людину, піклуючись про неї.

Хіба після цього людство не зобов’язане поклонятися Богові?

Так учитель завершив свою бесіду.