Казах буває безмежно щасливим, коли його скакун першим приходить до фінішу на перегонах, коли виставлений ним борець перемагає в поєдинку, коли його хорт або ловчий сокіл відзначається на полюванні. Не знаю, чи буває в його житті більша радість. Мабуть, ні.

Але яку насолоду він знаходить у тому, що одна тварина перевершує іншу в спритності й швидкості або що одна людина валить на землю іншу? Адже не він сам випередив когось і навіть не його син здолав суперника. Причина в тому, що для казаха немає більшого ворога, ніж інший казах. Бурхливо радіючи через найменшу дрібницю, один прагне своєю радістю дошкулити іншому, викликати в ньому заздрість.

Відомо, що навмисно викликати в людях заздрість — означає порушувати шаріат, шкодити самому собі та суперечити здоровому глузду. Яку втіху приносить їм чужа злоба? Чому це тішить їх? І чому ті, інші, засмучуються через їхні успіхи, почуваючись мало не приниженими?

Породистих скакунів вирощують то в одному, то в іншому аулі; ловчий птах чи добрий собака потрапляє то до одного, то до іншого господаря. І силачі теж не походять з одного-єдиного аулу. Усі ці переваги не є плодом людських рук. Той, хто одного разу випередив інших або здолав суперника, не залишається найшвидшим і найсильнішим назавжди. То чому ж люди, знаючи це, так досадують, ніби викрили їхні власні темні наміри чи ганебні вчинки? Чому засмучуються так, наче їх самих змішали із землею?

Неважко здогадатися: неосвічений народ радіє кожній дрібниці, яка не варта уваги. Радіючи, він втрачає розсудок, п’яніє від захвату, не пам’ятає, що говорить і що робить. Соромиться не того, чого слід соромитися, і, вчинивши щось негідне, навіть не почервоніє.

Ось вони - ознаки невігластва й безрозсудності. Скажи такій людині про це - вона слухатиме й підтакуватиме: «Так, так, усе правильно». Але не здумай повірити її словам: вона - одна з багатьох таких самих. Бачачи очима й розуміючи розумом, вона, мов безвольна тварина, не здатна відмовитися від порочного. І нікому не під силу стримати її, переконати чи напоумити. Зробивши лихі вчинки своєю звичкою, вона вже ніколи добровільно не зречеться їх. Лише великий страх або смерть можуть розлучити її зі шкідливою звичкою.

Не зустрінеш людину, яка, визнавши свою неправоту, намагалася б по-справжньому приборкати саму себе.