Думаю, кого серед казахів сьогодні я міг би любити або поважати?

Поважав би бая, та немає нині такого; якщо й є, то він уже не господар ні своїй волі, ні своєму багатству. Ворогуючи з одними, з обережності роздає худобу іншим і зрештою стає зобов’язаним добрій сотні людей. Думає, що виявив милість, відгукнувшись на їхні покірні прохання. Через власну нерозумність так думає. Насправді ж сам перебуває від них у залежності. Ні щедрим, ні милосердним його не назвеш. На рідній землі зі своїм народом він веде чвари, марнує добро, принижуючись перед негідними. Там, де баї не можуть дійти згоди між собою, розмножуються всілякі пройдисвіти, залякують їх і живуть за їхній рахунок.

Поважав би мирзу. Але не зустріти нині по-справжньому щедрих людей, а тих, хто бездумно роздає худобу направо й наліво, більше, ніж собак. Одні роздають її добровільно, сподіваючись на вигоду, інші - з примусу; ще хтось так метушиться, прагнучи прославитися як мирза, ніби йому приклали до одного місця добре просолену кошму. Та найчастіше й він стає жертвою лиходіїв.

Поважав би волосного управителя і бія. Але немає в степу ні справедливої влади, ні справедливого суду. Влада, здобута низькопоклонством або куплена за гроші, мало чого варта.

Хотів би поважати сильного, але бачу: всі в нас сильні лише на лихі вчинки, а тих, хто готовий до добрих справ, не знайти.

Знайшов би людину розумну й віддав би їй належну шану. Але немає людини, чий розум був би швидким у служінні совісті й справедливості; зате на хитрощі та підступність кожен мастак.

Поважав би убогого й бідного, але й його не назвеш безгрішним. Не дивись, що він не може сісти навіть на верблюда, який лежить. Якби мав силу, то знайшлася б і вправність нишком прихопити щось для себе.

Хто ж лишився? Хитрун та проноза. Цих нам не вгамувати! Поки вони не розорять інших і не пустять їх по світу…

То кого ж нам любити, за кого молитися? Смердючі волосні й бії не беруться до уваги. Залишається лише той тихий бай, який через свою лагідну вдачу живе за прислів’ям: «Хочеш достатку — уникай чвар». Його ніхто не любить, хоча одну половину свого багатства він роздає, а другу намагається вберегти від злодія й насильника.

Що ж поробиш — його нам жаліти, за нього молитися.

Нікого іншого я не знайшов.