Усі ми знаємо: ніщо не владне над долею. Людині властиве відчуття пересичення; воно не виникає за бажанням, а визначається долею. Одного разу зазнавши пересичення, вже не звільнишся від нього. Навіть якщо, зібравшись із силами, відкинеш його, воно знову наздоганятиме й долатиме тебе.

Чим тільки не пересичується людина! Набридає їй - більшою чи меншою мірою - все: їжа, розваги, чепуріння, бенкети, товариства, прагнення перевершити інших, жінки. Рано чи пізно, усвідомивши порочність і безглуздість усього цього, вона розчаровується й холоне душею.

Життя людини, її доля, так само як і все, що існує на світі, мінливє. Ніщо живе на землі не перебуває в стані спокою. Звідки ж узятися сталості почуттів?

Відчути пересичення дано розумним людям, які прагнуть досконалості, знають ціну багатьом речам, є вибагливими й здатними осягнути нікчемність та марнотність земного буття. Тим, хто збагнув швидкоплинність і тлінність земних радощів, саме життя здається обтяжливим.

Я подумав: блаженний той, хто дурний і безтурботний.