Казах не переймається тим, чи до вподоби Богові його молитви. Він робить лише те, що роблять інші: встає й падає в молитві. З Богом він поводиться приблизно так, як із купцем, що прийшов по борг: «Ось усе, що маю; хочеш — бери, не хочеш — то ж не з-під землі мені діставати для тебе худобу».

Він не буде обтяжувати себе роздумами, ламати язик, навчаючись, піклуватися про очищення віри. «Оце все, що я знаю; не братися ж за науку на старості літ. Головне, щоб не дорікнули, що не молюся, а що язик незграбний — то не біда».

Хіба ж його язик влаштований не так само, як у інших?