На мою думку, між розумними й нерозумними людьми існує суттєва різниця.

Народившись на світ, людина не може жити, не захоплюючись чимось цікавим. Дні пошуків і захоплень залишаються в пам’яті найсвітлішими днями її життя.

Розумна людина цікавиться гідними й серйозними справами, наполегливо досягає своєї мети, і навіть спогади про труднощі, пережиті на шляху до неї, тішать слух і радують серце її співрозмовників. У цих спогадах немає й тіні жалю за прожитими роками.

Легковажна ж людина витрачає час на нікчемні, порожні та безглузді затії. Схаменувшись, вона виявляє, що найкращі роки минули марно, а запізніле каяття не приносить їй утіхи. У молодості вона поводиться так, ніби молодість безкінечна, не сумнівається, що попереду на неї чекають ще привабливіші втіхи та радощі. Але дуже скоро, втративши колишню силу й спритність, вона стає ні до чого не придатною.

Є ще одна спокуса, що підстерігає людей, які пристрасно чимось захоплюються: успіх або навіть наближення до нього паморочить їм голову, мов хміль. Це сп’яніння затьмарює розум, змушує припускатися помилок. Людина мимоволі привертає до себе увагу оточення, стає предметом пересудів і насмішок.

Розумні люди в такі критичні моменти не втрачають самовладання, залишаються стриманими й не виставляють свої почуття на загальний огляд.

Нерозумний же скаче на неосідланому коні, звівши очі до неба, немов збожеволівши, загубивши в запалі шапку й не помічаючи, що поли його чапана вкривають кінський круп…

Ось що я бачив.

Якщо хочеш бути серед розумних людей, запитуй себе раз на день, раз на тиждень або хоча б раз на місяць: як ти живеш? Чи зробив ти щось корисне для своєї освіти, для земного чи майбутнього життя? Чи не доведеться тобі згодом пити гірку чашу жалю?

Чи, може, ти й сам не помітив і не пам’ятаєш, як і чим жив?