Коли хтось навчає інших слову Божому, добре чи погано він робить свою справу — у нас язик не повернеться заборонити йому проповідь, бо немає нічого осудного в добрих намірах. Нехай наставляє, навіть якщо сам недостатньо освічений. Але йому слід пам’ятати про дві непорушні умови.

Передусім він має утвердитися у своїй вірі, а по-друге — не задовольнятися тим, що вже знає, а постійно вдосконалюватися. Якщо хтось, не завершивши навчання, покидає його, той позбавляє себе Божого благословення, і не варто чекати користі від його повчань. Який зиск із того, що, обмотавши голову чалмою, суворо дотримуючись постів і здійснюючи молитви, він удає благочестивість, але не знає, у яких місцях потрібно повторювати молитву або де може перерватися той чи інший намаз?

Того, хто недбалий, не тримає себе в строгості й не вміє співчувати, не можна вважати віруючим — без пильності та уважності не втримати в душі іману — віри.