Чим промишляє, як живе народ? Є два засоби. Один із них — злодійство. Злодій сподівається збагатитися краденим, бай думає примножити свої стада, повернувши вкрадене з лишком, можновладець, обіцяючи баєві знайти й повернути пропажу, а злодієві — допомогти уникнути правосуддя, оббирає обох. Простолюдин хитрує: доносить на злодія владі, водночас надає йому дрібні послуги й скуповує в нього крадене за безцінь. Інше ж — шахраї наштовхують людей на хитрощі, про які ті й не помишляли, підбурюють: зроби так — і станеш знатним, зроби інакше — здобудеш незліченні багатства, заживеш слави невразливого, наженеш страху на ворогів. Розпалюючи хворі пристрасті, нацьковуючи людей одне на одного, вони сподіваються стати комусь у пригоді — на тому й наживаються.

Так і живуть: вельможний — допомагаючи баєві й потураючи злодієві, бідняк — підіграючи можновладцям, підтримуючи їх у суперечках, пристаючи то до однієї, то до іншої партії, задарма поступаючись власною честю, продаючи дружину, дітей, родичів.

Не будь злодія і шахрая — народ замислився б. Він і радий був би чесно працювати, тягнутися до добра й знань, якби бай задовольнявся тим, що має, а бідняк, не втрачаючи надії й віри, домагався того, чого йому бракує.

Простий люд мимоволі стає посередником у брудних справах. Кому під силу викорінити це зло? Невже кануть у забуття поняття честі й клятви, вірності й совісті?

Знайшлася б сила, здатна приборкати злодія, але хто і яким шляхом схаменe бая, який через жадібність потурає лукавим намовам шахрая?