Люди молять Бога про дитину. Навіщо людині дитина? Кажуть, треба залишити спадкоємця, щоб син годував батьків на старості літ, молився за них після їхньої смерті. І тільки?..

Що означає залишити спадкоємця? Боїшся, що після смерті твоє майно залишиться без господаря? Чи тобі печалитися за речами, які залишаться після тебе? Або тобі шкода залишати їх людям? Які скарби ти нажив, щоб так за ними жалкувати?

Хороша дитина — на радість, погана — на тягар. Хто знає, яку дитину дасть тобі Бог? Чи тобі мало принижень, які ти зазнав за своє життя? Чи мало підлоти ти вчинив власними руками? Чому тобі хочеться ще породити дитину, виростити її таким самим негідником, приректи на ті самі приниження?

Хочеш, щоб син молився за тебе після твоєї смерті? Якщо за життя ти робив людям добро, хіба не помоляться вони за упокій твоєї душі? Але якщо ти чинив лише зло, що тобі молитви сина? Хіба він зробить за тебе ті добрі справи, яких ти сам не зробив?

Якщо просиш дитину для радощів потойбічного життя, значить, наперед бажаєш їй ранньої смерті. Якщо ж просиш для радощів цього життя, то хіба народиться у казаха такий син, який, змужнівши, оточить батьків турботою, захистить їх від страждань? Чи твоєму народові, чи такому батькові, як ти, виховати такого сина?

Ти хочеш, щоб він годував тебе, коли ти станеш немічним? І це марно. По-перше, чи доживеш ти до безпорадної старості? По-друге, чи виросте твій син настільки милосердним, щоб піклуватися про тебе? Хто не візьме на себе турботу про тебе, якщо в тебе є худоба? Не буде худоби — ще невідомо, хто і як тебе годуватиме. Так само невідомо, чи буде твій син примножувати добро, чи почне марнувати нажите тобою.

Добре. Скажімо, Бог почув твої молитви й дав тобі сина. Чи зумієш ти дати йому добре виховання? Ні. Не зумієш. Мало тобі власних гріхів — загрузнеш ще й у гріхах сина.

Від самого початку життя будеш обманювати дитину, обіцяючи їй то одне, то інше. І радітимеш, що вдалося обдурити. Кого ж звинувачуватимеш, коли вона виросте брехуном? Учиш її лаятися, паплюжити інших, при найменшому захищаєш: «Не чіпайте цього впертюха», потураєш її бешкетуванню. Віддаючи в науку, обираєш муллу за малу плату, аби тільки навчив дитину читати й писати, вчиш хитрощів і підлості, вселяєш у її душу недовіру до ровесників, прищеплюєш погані нахили. Це і є твоє виховання? І від такої дитини ти чекаєш милосердя?

Так само люди молять Бога і про багатство. Навіщо людині багатство? Ти молив Бога? Молив. Бог тобі дає, а ти не береш! Дав тобі силу, щоб ти міг працювати й наживатися. Хіба витрачаєш цю силу на праведну працю? Ні. Бог дав тобі сили, щоб ти міг учитися, дав розум, здатний осягати науки, але невідомо, на що ти все це змарнував. Хто не зможе розбагатіти, якщо працюватиме без лінощів, домагатиметься без утоми, творитиме з розумом? Але тобі ж потрібно не це — тобі хочеться здобути багатство, залякуючи, випрошуючи, обманюючи інших. Хіба це молитва? Це жебрацтво, розбій людини, яка втратила совість і честь.

Ну, скажімо, обрав ти цей шлях, добув собі худобу. То використай її для того, щоб здобути освіту. Не для себе — то для сина. Без просвіти немає ні віри, ні блага. Без знань ні намаз, ні пости, ні паломництво не досягнуть своєї мети. Я ще не зустрічав людини, яка, здобувши багатство розбоєм, використала б його на добру справу. Те, що здобуте собачим шляхом, і витрачається по-собачому. І не залишається від такого багатства нічого, крім гіркоти розчарування, злоби та душевних мук.

Поки багатство в його руках, він чваниться ним. Розтративши — хвалиться тим, що «колись і він був багатим». Збіднівши — опускається до жебрацтва.